Студенти долучилися до челенжу з нагоди Дня дикої природи.
Олександра Данчук:
«Ми – частина дикої природи
З давніх-давен людина має тісний і нерозривний зв’язок із дикою природою, хоча в епоху цифрової глобалізації і всеохопного штучного комфорту у нас може виникнути питання: «Що ми маємо спільного з дикою природою, якщо людина – найвища і найрозумніша істота у екологічній піраміді?» І чи має право людина стверджувати, що якщо вона використовує майже всі блага дикої природи, то є панівною верхівкою у системі живого світу?
Хоч і називають кожного із нас Homo sapiens, маємо значні успіхи у різних царинах суспільного та особистого розвитку, та не слід нам забувати тих, хто були нашими учителями. Одразу ж на думку спадають представники із багатої фауни нашої планети, незмінні супутники життя, правда? Почнімо, насамперед, із людиноподібних мавп, які, за теорією еволюції Дарвіна, є нашими потенційними предками. Зміна умов життя і прагнення до виживання, пошуку нових шляхів збереження як своєї популяції, так і популяції майбутніх нащадків призвели до ускладнення їх поведінки, зокрема до використання примітивних знарядь праці. Не менш важливим прикладом, так званим «учителем» з дикої природи для людства, стало життя різних популяцій хижих тварин, зокрема, від вовків ми могли би навчитися єдності й уміння працювати у команді у різних загрозливих для життя станах; вірності – від собак; ощадливості та завбачливості щодо майбутнього, умінню робити запаси у мурах тощо.
Рослинний світ або ж флора – не менш важливий компонент дикої природи, «учитель», який споконвіку іде пліч-о-пліч із життям людини. Так, у раціоні первісної людини продукти рослинного світу мали не менш вагоме значення у порівнянні із продуктами тваринного походження, крім того, рослини були цінним матеріалом для побудови первісних будівель, а також могли використовуватися як лікарські засоби. Вивчення рослин мало важливу роль для людства, а знайомство із властивостями різних видів диких флори мало вирішальну роль у розвитку самої людини як розумного створіння і поліпшенні якості її життя. Варто лише згадати досить простий приклад з нашого життя: коли ми на досить тривалий час залишаємося у місцевості без доступу до звичних нам продуктів харчування, мисливських знарядь, то в першу чергу починаємо шукати їстівні види рослин. Або ж про цілющу дію рослин ми можемо дізнатися, простеживши за поведінкою братів наших менших – кішок: вони починають шукати рослини, багаті на ті вітаміни, яких їм бракує.
Тому з огляду на вищесказане, дика природа є невід’ємною частиною нашого життя, незважаючи на те, що більшість із нас уже звикла жити у комфортному, але «штучному» світі. Прояви дикої природи ми можемо виявити скрізь: і у продуктах харчування, і у складі одягу з «натуральних» тканин, і коли виїжджаємо інколи за місто на відпочинок, наприклад, до лісу, на річку тощо. Але не слід забувати, що не лише дика природа є уже складовою нашого життя, а й ми залишаємося для неї не панівною верхівкою, а лише певною частиною, тому необхідно задуматися над тим, чи побачать наші нащадки хоч певну частинку первозданої дикої природи, яку хоч раз у своєму житті могли побачити ми.
Так, ми частина дикої природи, а не панівна її верхівка!»
Анастасія Норкіна:
«Ми – частина дикої природи
Термін «дика природа», напевно, викликає занепокоєння у багатьох. Перше, що приходить у голову, – це небезпечні тварини, жорсткі умови і страх. Ми не ототожнюємо себе із цим. Дійсно, в природі умови далекі від простих: вони потребують сили, витримки стійкості й винахідливості. Але серед усієї цієї суворості під покривом відчайдушності криється велика мета – зробити усе живе сильнішим, загартувати і покращити. Шлях до розвитку ніколи не був простий. Він лежить через складні завдання, що життя підкидає щодня, і невдалий вибір для одного може послужити безцінним уроком для іншого.
Кожного дня руді мурахи безперестанно бігають і переносять важелезні речі, щоб забезпечити себе ресурсами. Білі ведмеді мостять берлогу, щоб пережити умови полярного середовища. Рослини у затінку тягнуться до світла, через зарослі своїх сусідів, щоб синтезувати собі «їжу». Самець-шпак відчайдушно бореться за увагу самки із десятками таких же самців. А королівський пінгвін бережно носить на своїх ногах відкладене яйце, щоб не дати замерзнути малюку. Так… Роботи чимало. Із дня у день. Ще й конкуренція й вороги підстерігають на кожному кутку.
Схоже на наше з вами життя, чи не так? Як дикі істоти, ми боремося за місце під сонцем, вчимося на помилках інших. Приходячи у цей світ малими і беззахисними дітьми, стаємо могутніми й непохитними людьми, як багаторічні дуби чи секвої. Як насіння з яблуні, як метелики з лялечки, ми проходимо ті ж етапи розвитку й ті ж періоди життя: народжуємось, ростем, стаємо зрілими, даємо початок новому життю і з часом закінчуємо свій шлях.
А якщо подивитися на дику природу із іншої сторони, то виявляється, що вона насичена перлами небаченої краси! Момент, коли пташеня чи крихітна черепашка вилуплюється із яйця; коли махаон розкриває тендітні крильця із химерним малюнком; коли із дрібних бруньок із приходом тепла розгортаються гарні квіти; коли мати косулі ніжно вилизує своє новонароджене дитинча чи коли маленький паросток прокльовується над твердою неродючою землею, розвиваючись у нову повноцінну рослину… Тут і краса, і любов, і цілеспрямованість.
Дика природа надзвичайно особлива. Тільки маючи змогу порівняти світло із темрявою, можна зрозуміти на скільки важливе світло! Тільки на контрасті можна відчути непереборну жагу до життя із всіма його легкими і важкими сторонами.
Ми – частина дикої природи. Але у нас є можливість узяти від неї максимум хорошого. Ми не зможем викреслити наше походження – щось дике завжди буде усередині нас. Але не варто цього цуратися: саме це дало можливість виживати. На основі первісного виникла здатність до глибокого мислення, і, як не парадоксально, саме це робить нас людьми – неповторними істотами, які невпинно ідуть вперед по еволюційному шляху.
Природа – непроста система: вона багатокомпонентна із складними зв’язками між кожним її елементом. Виходячи з того, що частина її у нас, ми так само є її частиною. Мабуть, кожен хоч час від часу відчуває непереборне бажання повернутися до витоків? Прогулятися у безлюдному лісі, ступити босими ногами на морський берег, випробувати себе походом у високі гори. Це говорить дика природа усередині нас. Вона, як поважна мати, дарує відчуття внутрішнього спокою. У хвилини, коли нервова система здається напруженою до межі, критично необхідно відновити зв’язок із живою природою, із неторкнутими людиною масивами. Це найкращі ліки, найшвидше спасіння. Тому у нас не має права змінювати ці зв’язки чи знищувати природу. Ми залежні від неї. Ми спутані нитками, неначе павутиною. Переплетені разом, як коріння в загущених луках. Єдине раціональне, що залишається, – берегти дику природу. Бережучи її, ми оберігаєм себе. А життя із усіма його викликами і пригодами гарантовано варте того, щоб про нього піклуватися!»
Вікторія Білоус:
«20 грудня 2013 року Генеральна Асамблея ООН на своїй 68-й сесії проголосила 3 березня – день підписання Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES).
Близько мільйона видів тварин та рослин знаходяться під загрозою зникнення, багато з них можуть зникнути упродовж найближчих десятиліть. Це складає ⅛ усіх видів на планеті – більше, ніж будь-коли в історії людства.І основною причиною цього є людина та її діяльність. З приходом весни все актуальнішою стає проблема збереження первоцвітів. З кожним роком їхня кількість активно скорочується! Милуватися красою первоцвітів можна через світлини, а не на зірвані квіти! Одна вирвана квітка підсніжника – це вкрадене життя у 45 паростків, які вона могла би дати у майбутньом! Давайте збережемо первоцвіти разом!»
